Власне, майже п’ять років пройшло після цього походу. На той момент писати звіт не було сильного бажання, оскільки маршрут був знайомий та пройдений ще у 2008 році мною, Джаном та Епікуром. Звіт по даному походу є у відповідному розділі сайту за 2008 рік.
Але, після довгого часу захотілось нагадати про даний похід, про Крим…
Отже, сам маршрут переказувати не буду, багато чого не пам’ятаю, починалось все з думки, що треба в серпні на День народження, обов’язково піти в похід по Криму. На той момент, ніхто з клубу зі мною піти не зміг, тому я був вимушений шукати незнайомців із загальної київської тусовки на ВК. Знайшлось декілька хлопців, які виявили бажання піти по цьому маршруту зі мною. І от у чотирьох ми відправились покорювати західний Крим.
Оскільки, я йшов по маршруту не вперше, пам’ятав як було минулого разу та весь час порівнював…Стояла така ж тридцяти градусна спека. На місцевості майже нічого не змінилось все залишилось як і у 2008 році. Ті ж самі будинки, люди, дороги. Але була одна річ яка була новою на цей раз. Це дуже і дуже сильний зустрічний вітер, який супроводжував нас майже до Інкермана. Пам’ятаю, що спочатку було ще якось нормально, але чим далі тим більше цей вітер набридав. Були моменти, коли хотілось усе кинути та поїхати в зворотному напрямку.
Крім того, виявилось, що напередодні я застудився і в перший же день піднялась температура, яка супроводжувала мене всі п’ять днів походу. Тому задоволення від подорожі було неоднозначне.
В цілому, спогади з походу дуже теплі і яскраві. Пам’ятаю, ранок на Бакальскій косі, коли був такий сильний туман, що далі палатки нічого не було видно. Чудові і барвисті вечірні заходи Сонця. Прозора вода та скелі на Тарханкуті і безкінечні піщані пляжі вздовж Західного узбережжя Криму…
Ще запам’ятався момент, коли наші палатки вночі майже не забрало море. Оскільки за ніч рівень води підвищився та на ранок вода підійшла впритул до самих палаток, почали швидко збиратись і через декілька хвилин на місті палаток вже була вода. А ще пустельна місцевіть, як саванна, ґрунтові дороги, і звичайно синє Чорне море…
П.С. І ще, якщо колись будете біля Інкерманського монастиря, не купуйте там ніякі пиріжки. Повірте 🙂
Люблю Крим і дуже по ньому сумую…
Пройдена відстань: 375 км.
Автор тексту SKIF.
2017 рік.
